Класифікація підземних вод

За умовами залягання і живлення водоносних горизонтів розрізняють такі підземні води: верховодки, ґрунтові води з вільною поверхнею, безнапірні міжпластові, артезіанські (напірні).
Крім того, за умовами руху у водоносних шарах розрізняють підземні води, циркулюючі в пухких (піщаних, гравійних і галечникових) шарах і в тріщинуватих скельних породах.
Водоносні горизонти завжди залягають на водотривких чи досить слабопроникних для води гірських породах. Підошвою водоносного горизонту називаються гірські породи, що підстилають водоносний горизонт, і, зокрема, їх верхня поверхня. Зазвичай вона буває водотривкої.
Верховодка називають підземні води, які знаходяться на незначній глибині (2-3 м) над водотривкими прошарками мають невелике поширення на площі. У місцях, де водотривкі прошаруй кінчаються, верховодка також зникає, стікаючи в нижележащий, більш потужний водоносний горизонт. Запаси верховодки незначні і непостійні і залежать від кількості опадів, що випадають. У посушливі періоди і взимку верховодка зазвичай зникає. Для водопостачання верховодку не використовують, вона легко забруднюється з поверхні землі. Тому при бурінні свердловин для водопостачання верховодку необхідно ретельно ізолювати обсадними трубами, щоб уникнути забруднення розташованого нижче водоносного горизонту.
Горизонти грунтових вод з вільною поверхнею залягають на найближчому від поверхні землі водотривкому шарі. Містять їх водоносні шари складені рихлими зернистими або скельними тріщинуватими породами. Підземні води цього типу можуть харчуватися за рахунок інфільтрації (просочування) в глибину по всій площі поширення водоносного горизонту. Вони можуть легко забруднюватися стоком з вигрібних ям, тваринницьких ферм і т. п. Тому при використанні таких грунтових вод для водопостачання необхідно забезпечити надійну санітарну перевірку і охорону ділянки водозабору.
Рівень грунтових вод встановлюється в свердловині на тій глибині, на якій вони були розкриті. Якщо серед водоносного шару є водотривкі шари у вигляді лінз, то після їх проходки в свердловині може спостерігатися місцевий, зазвичай невеликий натиск. Підземні води, що циркулюють у водоносних породах і розташовані між двома водотривкими шарами, бувають безнапорными або ж володіють певним напором. В останньому випадку вони називаються артезіанськими.
Грунтові безнапірні міжпластові води з'єднуються з поверхнею землі водопроникними шарами лише на окремих ділянках свого поширення; на решті площі вони добре захищені від забруднення з поверхні верхнім водотривким шаром. При розтині вод рівень їх у свердловинах встановлюється або дуже незначно вище водотривкої покрівлі водоносного шару, або на межі верхнього водоупору і водоносного шару.
Артезіанські водоносні горизонти также залегают между двумя водоупорными слоями и надежно защищены от поверхностного загрязнения. В отличие от грунтовых вод они часто имеют отдаленную область питания - за несколько километров и даже за десятки и сотни километров. При вскрытии скважиной уровень артезианской воды всегда устанавливается значительно выше водоупорной кровли водоносного горизонта, а иногда артезианская вода сама изливается из скважины (фонтанирует). На тех участках, где артезианские воды получают питание, они приобретают характер или грунтовых со свободной поверхностью, или межпластовых грунтовых вод.
Підземні води всіх перерахованих видів можуть циркулювати в порожнечах пухких зернистих або в тріщинах скельних порід. В останньому випадку підземні води, що відносяться до будь-якого з перерахованих видів, отримують додаткову назву тріщинних.